Skip to main content
Одеса. Привоз. Розмовляють дві подруги.
— Роза Марківна, я чула, шо ви, таки, одружили свого Додика! Ну, і як вам невістка?
— А шо я вам можу сказати... Таки вища освіта, вміє готувати, хороша робота, акуратна, шиє, в'яже... загалом, гадюка гадюкою!
В одеському автобусі їде жінка й розмовляє мобілою:
“…І ти собі уявляєш, Софочко, захожу я до нашої спальні, а він із сусідкою там перекидаються на нашому ліжку. Ну я навшпиньки прокралася на кухню, взяла… Ой, Софочко, моя зупинка, я в шість із роботи поїду й дорозповім.”
Шоста вечора. Та ж жінка сідає в автобус, а в автобусі всі ті ж обличчя сидять. Тут застрибає задиханий чоловік, ледь переводить подих:
“Я не запізнився?” Дивиться на жінку й каже:
“Ну, шо втупилася? Дзвони Софочці.”