В одеському автобусі їде жінка й розмовляє мобілою:
“…І ти собі уявляєш, Софочко, захожу я до нашої спальні, а він із сусідкою там перекидаються на нашому ліжку. Ну я навшпиньки прокралася на кухню, взяла… Ой, Софочко, моя зупинка, я в шість із роботи поїду й дорозповім.”
Шоста вечора. Та ж жінка сідає в автобус, а в автобусі всі ті ж обличчя сидять. Тут застрибає задиханий чоловік, ледь переводить подих:
“Я не запізнився?” Дивиться на жінку й каже:
“Ну, шо втупилася? Дзвони Софочці.”
0