Тихим туманним ранком виходить їжачок до річки. Раптом бачить — рибалка сидить із вудкою. Їжачок іде неквапно в його бік і бубонить собі під ніс:
— От зараз підійду до рибалки й скажу йому: привіт, рибалко, ну що, клює? А він мені скаже, ні, їжачку, не клює, але ти знаєш, їжачку, адже це й не має значення... й ми з ним поговоримо про риболовлю, про тишу й про загадковість всесвіту...
Ні! Ні! Я підійду й скажу: привіт, рибалко, як тобі цей чудовий ранок? І він мені скаже: так, їжачку, ранок і справді чудовий — і ми з ним будемо спозирати травинки й далекі дерева крізь цю чарівну ватність, дивитися, як поволі й без упину тече ріка й зітхати...
Ні, ні! Я скажу, привіт, рибалко! Ну й як тобі це життя? А він мені скаже: життя прекрасне й дивовижне, їжачку. І ми поговоримо трішечки про життя, про його загадки, й будемо дивитись на воду, розуміючи суть ріки...
С такими думками підходить їжачок до рибалки:
— Привіт, рибалко!
— Та іди ти нафіг, їжаку!
Їжачок, клацнувши пальцями:
— Теж варіант!
0