Приїхав кореспондент якоїсь газети до чабана якогось гірського аулу з проханням розповісти про своє життя. Чабан мирно пасе овець, люльку покурює. Кореспондент запитує:
— Скільки кілограм трави в середньому вівця з’їдає за рік?
— А яка, біла чи чорна вівця? — перепитує чабан.
— Ну, скажімо, біла.
— Біла — близько тридцяти кілограм, — відповідає чабан.
— А чорна?
— І чорна близько тридцяти.
Кореспондент задає наступне питання:
— А скільки шерсті ви настригаєте з однієї вівці?
— З якої, білої чи чорної?
— З білої.
— З білої — близько двадцяти кілограм.
— А з чорної?
— І з чорної — близько двадцяти.
Кореспондент дивується:
— А чому ви перепитуєте, про білих чи чорних овець я запитую? Яка різниця?
— Ну, — відповідає чабан, — білі ж вівці мої…
— А чорні?
— І чорні — мої...
Сидить чоловік у кав’ярні. П’є щось міцне. Повз нього проходить монашка. Бачить, що той чоловік на неї дивиться, й каже з докором:
— Як ти можеш марнувати своє життя в цьому пристановищі блуду й розпусти!
— Та немає тут ніякої розпусти, сестро…
— Ганна, — гнівно відказує монашка.
— Так, Ганно. Все гаразд. Я просто п’ю.
— І це огидно Господу, — каже монашка.
— А ви самі, сестро Ганно, пробували хоч раз? — запитує чоловік.
— Ні! — обурено вигукує монашка.
— То як же ви можете стверджувати? От я зараз куплю вам випивки, й ви скуштуєте…
— Ніколи! Щоб люди побачили, як монашка п’є спиртне?
— Та я попрошу, щоб вам налили в чашку, — каже чоловік.
Монашка неохоче погоджується. Чоловік підходить до стійки й каже:
— Дайте мені дві склянки горілки, але одну налийте в чайну чашку.
Бармен обертається: — Що, знову сестра Ганна?