Skip to main content
На уроці географії у школі:
— Діти! Пограймо у гру. Я описуватиму вдачу якогось народу, а Ви будете відгадувати, що це за народ. Добре?
— Домовились!
— Отже, гарний народ: і працюють наче, і гостинні трішки, проте як вип'ють - ховайся, бо буде лихо...
Петрик викрикує:
— Та це ж москалі!
— Ну, які ж москалі, Петрику, вони росіянами звуться... А взагалі то правильно! Сідай. Наступне:
І хазяйновиті вони, у всьому порядок та рахунок знають, тільки от взимку в них снігу не випросиш...
Марічка підскакує:
— Я знаю, жиди це!
Та які жиди - їх євреями кличуть. А взагалі то правильно! Сідай, Марічко.
Остання людність:
Хазяйновиті, щирі, гостинні люди, а хати в них маленькі-гарненькі, побілені; поряд мальви ростуть... Все як у казці, проте вийде чоловік з хати, подивиться на хатинку сусіди і зціпивши зуби, промовить:
"А, бодай вона згоріла..."
У класі мовчанка.
— Ну, хто це? Що не знаєте? Чого мовчите?
Тихенький голос з останньої парти:
— Зате ми гарно співаємо...
Приходить старий єврей до нотаріуса.
— Добрий день, ви нотаріус?
— Так.
— Справжній?
— Справжній.
— І що, свідоцтво у вас є?
— Так, он, на стіні висить.
— Можна глянути?
— Будь ласка.
Дивиться, щось вивчає, губами ворушить ...
— А печатка у вас є?
— Є, звичайно.
— Справжня?
— Справжня.
— Можна глянути?
— Можна.
Нотаріус дістає печатку з сейфу, єврей крутить її в руках, дивиться ...
— А гербовий папір у вас є?
— Ну звісно.
— І що, справжній?
— Звісно.
— З водяними знаками?
— Ну так.
— Дайте глянути?
— Погляньте.
Довго дивиться на світ ...
— І що, можна скласти заповіт?
— Будь ласка. Сідайте, ось ручка.
Написав заголовок, замислився ...
— Скажіть, а "нікому нікопійки" разом чи окремо пишеться?
Мойша приходить з школи та радісно повідомляє татові:
— Тату, а я тепер не єврей! Ми анкети заповнювали, так я написав, що - українець.
— Українець, кажеш ... Ну-ну. Ти в школу на машині їздив? Тепер будеш, як всі українці, на трамваї.
Дитина до мами:
— Мам .... я - українець.
— Ти раніше, що на обід їв? Курку? Тепер будеш, як всі українці, картоплю.
Вже без колишньої радості до діда:
— ... [Аналогічно] ...
— Ти раніше на кишенькові витрати скільки отримував? Десть гривень? Тепер - 50 копійок.
І ось родина всідається за стіл, дорослі приймаються за курку, перед Мойшею - картопля. Дорослі посміхаються, переморгуються і запитують у овіяної смутком і мовчазної дитини:
— Ну то, як воно бути українцем?
— От тільки півгодини, як я українець, а вже як я вас - жидів - ненавиджу!