Приїхали молодята в глухе село, аби провести медовий місяць. Винайняли кімнату в бабусі. Зачинились і, відповідно, не виходять. І так день, другий, третій. Бабця, зрозуміло, хвилюється, стукає до них у двері, питається, як справи. Ті відповідають — нормально.
— Ви б хоча б пішли поїли, — каже бабця.
— Ні, ми ситі, – відповідають молодята, — харчуємося плодами кохання.
— А, ну харчуйтесь, харчуйтесь, — заспокоюється бабця, — тільки шкірки від плодів у вікно не викидайте, а то гуси давляться!
Пенсіонер йде повз школу і бачить, що поруч з нею стоїть екскаватор — явно з метою знесення старої будівлі, і на нього тут же нахлинули спогади.
Він підходить до молодого водія екскаватора і каже йому:
— Синку, а я ж колись у цій школі вчився. Стільки років пройшло, а до цих пір не можу забути. Ти навіть не уявляєш, які спогади у мене з нею пов'язані...
— Діду, це, звичайно, все дуже зворушливо, але мені треба працювати.
— Почекай. Не відмов старому в одному проханні. У мене ж є одна мрія, пов'язана з цією школою.
— Ну і? ..
— Дай і мені по ній пару раз звизданути!