Кличе до себе султан євнуха й каже:
“Приведи-но до мене мою першу дружину”.
Той зробив. Трохи згодом — другу. Третю, четверту… двадцяту…
Двадцять четверту. Послали його вже за двадцять п’ятою. А він, бідолаха, вже весь чорний, у милі, ледь дихає. Й каже султану:
— О, мій пане! Поясніть, як же це так, що я приводжу тобі твоїх жінок, уже ледь на ногах стою, а ти — як огірочок?
А султан йому й відповідає: — Зморює не улюблена робота, а безцільне вештання коридорами.