Запропонували французу, американцю й українцю: хто скільки об’їде на коні, тому стільки землі й дадуть.
Француз проїхав кілометр, зупинив коня і каже:
“Мені досить. Тут я поставлю садибу. Там — квітник. А там на шезлонгах відпочиватиму. А ось там — виноградник”.
Американець проїхав три кілометри й зупинив коня:
“Мені вистачить. Тут буде моя вілла. Там — газон. А ось там — майданчик для вертольота. А ще далі — майданчик для гольфу”.
Українець заскочив на коня й погнав… Жене-жене коня, жене-жене… Загнав коня, кінь упав. А українець на ноги й бігти! Біжить-біжить… Зашпортався, впав. Уже відчуває, що не може бігти. Повзе-повзе — все, відчуває, вже більше й повзти не може.
Знімає з голови шапку, з останніх сил жбурляє її перед собою й стогне:
“А там іще огірочки посаджу!”
Коли американець чогось не знає, він платить, щоб це дізнатися.
Коли англієць чогось не знає, він укладає парі на цю тему.
Коли француз чогось не знає, він робить вигляд, що це знає.
Коли іспанець чогось не знає, він просить, щоб йому це роз'яснили.
Коли грек чогось не знає, він починає з тобою сперечатися, хто правий.
Коли ірландець чогось не знає, він п'є з горя.
Коли швейцарець чогось не знає, він починає це вивчати.
Коли росіянин чогось не знає ... він цього всіх вчить!