Створив був бог мавпу. А потім дивиться — та ні, людина все ж краще. Тому він зібрав усіх мавп і наказав їм, щоби до завтра всі вони стали людьми. Цілу ніч мавпи відрізали собі хвости, голились, зрештою, як прокинувся Господь, бачить — краса!
Живуть собі люди в білих хатинках, поруч вишневі садки, хрущі над деревами гудуть…
Та раптом бачить — що це?! Декотрі мавпи все ще в лісі по деревах стрибають! Тут він як гримне на них:
— Я Господь ваш, я вас сотворив, як ви смієте не підкорятись моїм наказам?!
Мавпи спершу перелякались, поховались у кущі, аж відтак найсміливіша вилазить і каже забуханим голосом:
“А ми па-украiнскi нє панiмаєм!”
Помираючи, Моня вирішив покаятися перед родичами, яким капостив усе життя ..
— О, пробач мені, Мойшо, це я видав твій підпільний цех, і ти відсидів
15 років. І ти, Абраме, пробач, це я ролучив тебе з дружиною .. І ти, Ізя, пробач, це я вкрав у тебе коштовності ...
Таким чином, він встиг напаскудити багатьом, але його великодушно пробачили. Він же заповів суворо себе покарати, погрожуючи, що не знайде собі місця на тому світі, і зажадав, щоб коли помре - йому у задній прохід заштовхали он той великий кактус ...
З цими словами він відійшов, а вся рідня прийнялася виконувати його останню волю, що виявилося справою нелегкою. Але у самий розпал виконання волі покійного увірвався загін міліції з криком:
— Де тут закатований до смерті єврей?