Стоять три старих єврея на кладовищі після похорону. Настрій сумний, думки все більше про вічне ... Один каже:
— Ні, ви як хочете, а я б хотів лежати поруч з Розою. Ви подивіться, яка оградка : тут на листочках, дарма що чавунних, кожну жилочку видно ! Ні, я хотів би лежати поруч з Розою .
Всі цокають язиками та й замислено кивають головами. другий:
— Ну а я, ви як хочете, а я хотів би лежати поруч з Сарою. Ви подивіться, який багатий камінь, він же прямо дихає. Ні, я б лежав поруч з Сарою !
І знову всі цокають язиками та кивають головами.
Третій:
— Ви як хочете, а я б лежав поруч з Цилею ...
Решта дружно і в крайньому здивуванні :
— Але ж вона жива !
Третій, переможно здійнявши перст до неба :
— О тож!
Єврейська сім'я збирає кошик з пиріжками єврейській Червоній Шапочці і дає їй настанови:
— Таки слухай сюди. Коли ти прийдеш до бабусі, вона відразу тобі таки буде плакатися, що, ой вей, зима зовсім скоро, з щілин дме, кран підтікає, топити нема чим, дах поганий, грошей немає зовсім і взагалі, шо ти, внучка, знаєш за це життя . Але ти таки нічого не слухай, а твердо стій на своєму: з капустою - по 5, з м'ясом - по 8!
Рабинович та Зільберман емігрують до Ізраїлю. У тому місті, куди вони приїхали, громада обіцяє їм підтримку. Зільберман - лікар, його влаштовують санітаром до лікарні. Рабинович каже, що він кантор. Пропонувати кантору важку брудну роботу незручно, і громада призначає йому невелику пенсію.
Але потім все ж просить заспівати у синагозі.
Кантор-самозванець в розпачі вбігає до Зільбермана:
— Ой, Додік, що мені робити? Я ж зовсім не вмію співати!
— Яша, зроби так: встань на видне місце, видай один-єдиний звук і впади. Решту я беру на себе.
Так все і відбувається. Зільберман пробирається крізь стривожений натовп, оглядає Рабиновича, мацає пульс і випрямляється:
— Євреї, жити він буде, але співати - ніколи!