Китайський лікар не міг знайти роботу в американських лікарнях, тому вирішив відкрити свою невеличку приватну клініку.
При вході він прилаштував рекламний плакат із надписом:
"Лікування за 20$: ми повернемо вам 100$, якщо хвороба не зникне".
Американський юрист вирішив, що це непогана можливість заробити 100 доларів, і зайшов у клініку. Юрист:
— Я не відчуваю смаку.
— Сестро, принесіть ліки з коробки №22 і капніть 3 краплі в рот пацієнту.
— Тьху! Це ж керосин!
— Вітаю, ваше відчуття смаку повернулось. З вас 20 доларів.
Роздратований юрист розплатився, але повернувся за два дні, щоби отримати свої гроші знову.
— Я втратив пам’ять. Нічого не можу згадати.
— Сестро, принесіть ліки з коробки №22 і капніть 3 краплі в рот пацієнту.
— (невдоволено) Це ж керосин. Ви вже давали його мені, коли я приходив минулого разу.
— Вітаю, ваша пам’ять повернулась. З вас 20 доларів.
Розлючений юрист віддав лікарю гроші, але знову повернувся за тиждень, щоби спробувати отримати 100 доларів.
— Я геть зіпсував собі зір. Майже нічого не бачу.
— На жаль, я не маю ліків від цієї хвороби. Ось, візьміть ваші 100 доларів.
— (втупившись у банкноту) Але ж це 20 доларів, а не 100!
— Вітаю, ваш зір покращився. З вас 20 доларів.
США. Українець заходить в бар, замовляє віскі:
— Скільки з мене?
— Три долари.
Українець виймає з кишені три долари. Один кладе на стійку перед собою, потім йде в лівий кінець стійки, там кладе другий, потім йде в правий кінець стійки, там кладе третій.
Обурений бармен йде направо, наліво і забирає гроші.
На наступний день українець знову приходить, знову стаканчик віскі замовляє і знову розкладає долари в різні кінці стійки.
Бармен злиться, але за грошима ходить.
Коротше, така картина повторюється день за днем.
І ось одного разу українець замовляє віскі, бере стакан, риється в кишені і витягує 5 доларів.
Бармен швидко цей папірець бере, мстиво усміхається, дістає два долари решти, йде в лівий кінець стійки, там кладе один долар, потім йде в правий кінець і там кладе другий.
Потім повертається і злорадно дивиться на українця.
Українець флегматично випиває віскі, витягає з кишені долар, кладе його перед собою й каже:
— Мабуть, візьму ще стаканчик!
2030 рік, штат Техас. В двері дзвонить поліцейський:
— Це ви граєте в піратський "Каунтер страйк"?
— Що ви, у мене Лінукс і немає звукової карти.
— А сусіди повідомили, що чули у вас звуки з цієї гри.
— А, то це я стріляв з балкону навмання зі справжнього кулемету й жбурляв справжні гранати.
— Отже, копірайт ви, таким чином, не порушували?
— Та ні! Що ж я, відморозок, покидьок, бандит?!
— Тоді вибачаюсь. Я помилився.
Двоє ковбоїв заходять у салун і бачать рекламу:
"Купуємо скальпи індіанців. Один скальп — $100".
Вони скочили на своїх коней — і в прерію. Женуть своїх коней щодуху — а жодного індіанця навколо. Вони злі вже, зморені. Раптом бачать — індіанець. Ковбої його пристрелили, скальп зняли й, оскільки вже вечоріло, напнули намета поруч і заночували...
Зранку прокидається один із ковбоїв, виходить з-під намету й, потягуючись, озирається довкола. Аж тут бачить — навколо їхнього намету в бойовому фарбуванні стоять близько двохсот індіанців: тетівки натягнуті, списи й томагавки підняті, люті обличчя... Ковбой кидається до намету — будить друга:
— Джо, прокидайся! Ми — мільйонери!
Генерал іде невеличким техаським містечком. На кожних воротах намальована ціль, і в кожній — дірка від кулі, точно по центру. Генерал запитує старого, що сидить на лавці:
— Пане, а хто це тут у вас такий влучний стрілець?
— Це, пане, Рудий Білл вправлявся в стрільбі, — відповідає той.
— О, та цьому хлопцеві сам бог велів бути в армії, в снайперському взводі.
— Ні, пане, він вам не згодиться.
— Чому це? Він же так влучно стріляє!
— Розумієте, пане, він спершу стріляє у ворота, а уже потім малює навколо дірки ціль.