Сидить чоловік у кав’ярні. П’є щось міцне. Повз нього проходить монашка. Бачить, що той чоловік на неї дивиться, й каже з докором:
— Як ти можеш марнувати своє життя в цьому пристановищі блуду й розпусти!
— Та немає тут ніякої розпусти, сестро…
— Ганна, — гнівно відказує монашка.
— Так, Ганно. Все гаразд. Я просто п’ю.
— І це огидно Господу, — каже монашка.
— А ви самі, сестро Ганно, пробували хоч раз? — запитує чоловік.
— Ні! — обурено вигукує монашка.
— То як же ви можете стверджувати? От я зараз куплю вам випивки, й ви скуштуєте…
— Ніколи! Щоб люди побачили, як монашка п’є спиртне?
— Та я попрошу, щоб вам налили в чашку, — каже чоловік.
Монашка неохоче погоджується. Чоловік підходить до стійки й каже:
— Дайте мені дві склянки горілки, але одну налийте в чайну чашку.
Бармен обертається: — Що, знову сестра Ганна?
Одеса, з розмови чоловіків: — Заходжу я в дім розпусти на Дерибасівській, а там три двері з надписами:
“Блондинки”, “Брюнетки”, “Шатенки”. Ти ж знаєш, як я люблю білявок, відчиняю двері, де “Блондинки”, а там знову три двері:
“Товсті”, “Худі”, “Середні”. Ти ж знаєш, як я люблю товстих, відчиняю двері, де “Товсті”, там також троє дверей:
“Дорого”, “Дешево”, “Безплатно”. На, ти ж знаєш, як я люблю безплатно. Відчиняю двері, де “Безплатно” … й виходжу на Дерибасівську…