Жінка у відрядженні пише чоловікові:
"Дорогий, значить так. У садочку треба бути о 8: 10-8: 15, значить Марійку потрібно розбудити у 7: 30-7: 35. Надягти колготки, темно-сині джинси, футболку з другої шухляди знизу, кофтинку фіолетову чи малинову (шухляда друга знизу). Усе в комоді. Узяти з собою: сукню рожеву — висить у нашій шафі на маленьких вішалках у відділенні сорочок із твого боку, шкарпетки білі, сандалики. В садочку її перевдягти. Спробуй зробити два хвостики. Гумки в найвищій шухляді комоду, в білій коробці з-під взуття з якимось там малюнком. Далі вирішуй за погодою: або рожеве пальто, фіолетова шапка, рожевий шарф — або зелений пуховик, шапка та ж, без шарфу, на ноги нові чобітки. Перевір і приготуй усе зараз, якщо що — телефонуй і запитуй, я ще не сплю."
Відповідь чоловіка:
"Ми вирішили до садочку не йти".
Ідуть два чоловіки. А перед ними дві жінки.
Один каже до іншого:
— Поглянь, ото зліва — моя жінка, а справа – моя коханка, й дуже, скажу тобі, непогана коханка.
Другий:
— Та ні, справа — то моя жінка, а зліва — моя коханка, й дуже, скажу тобі, непогана коханка.
Помовчали трохи, а потім один іншому:
— Ні, ну можуть же, якщо хочуть!
Весняним лугом походжає здоровезний ведмідь: нюхає квіточки, слухає пташиний щебет... Культурно відпочиває, отже.
Раптом помічає десь удалині якусь білу цятку й починає за нею стежити. Та цятка, наближаючись, поволі перетворюється на білу кульку. Ведмідь і не помітив спершу, що та кулька — заєць насправді.
Підбігши до ведмедя, заєць гне пальці й починає верещати:
— Слиш ти, лох касалапий, асфабаді мнє дароґу, понял, казьол?
Ведмідь продовжує нерухомо стояти, байдуже дивлячись на зайця.
Заєць:
— Ти чьо, урод, нє слишиш? Я сказал, давай дарогу, єслі в морду нє хочєш!
Ведмідь ані руш.
Заєць продовжує свої наскоки:
— У тєбя чьо, уши гавном забіти? Єслі ти через 10 сєкунд нє сдвінєшся, я тє ачко разорву, понял, ти, підар ванючій? Раз... два... три...
Глухуватий ведмідь знуджено пирхає, повертається до зайця задом, вивалює на нього вміст свого кишківника й неквапом іде геть.
Минає хвилина, друга, вже й мухи злетілися...
Нарешті заєць спромагається висунути голову з цієї купи. Трохи прочистивши рота, він верещить услід ведмедю:
— Чьо, абасрался?