У дядька Миколи був кнур. Захотів кнур якось свинку — хвіст трубою. Везти треба на сусідній хутір. Дружина Марія питає:
— А як кнура на побачення повезеш?
— Так у коляску мотоцикла посаджу й усе!
— У яку коляску — на переїзді копи і днюють і ночують!
— А, дурниця! Надягну на нього шолом, простирадлом замотаю — і не помітять!
Одягли кнуру шолом, запхали в коляску (важкий, сволота! ) і повезли до мадам.
Усе минулося якомога краще — і люди, й свині були дуже задоволені. Наступного ранку кнур знову не в гуморі, хвіст трубою. Дружина й каже:
— Ну що, Миколо, треба знову його везти!
Одягли шолом, замотали простирадлом, повезли. Знову все добре! І так весь тиждень. Господар із жінкою уже вимотані — натерпілися зі свинями!
Ранком чоловік просить дружину:
— Маріє, вийди на двір, що цей кровожер робить? Знову, мабуть, хвіст трубою?
Та пішла. Повертається.
— Ну що? Як хвіст?
— Колю, про хвіст не знаю... Але він вже вдягнув шолома й у колясці сидить!
Товаришу поліцейський! Моя дружина вийшла з будинку прогулятися позавчора і досі не повернулася.
— Опишіть її, як була одягнена?
— Ну... жінка... ну, в сукні... Так, з нею була собака!
— Яка собака?
— Померанський шпіц, 26 см в холці, окрас рудий. Очі кругленькі, маленькі, темненькі. Вушка, як у кішечки, гостренькі. Грудка біла, а на спинці є чорна смужка шерсті. Нашийник шкіряний, коричневий.