У дядька Миколи був кнур. Захотів кнур якось свинку — хвіст трубою. Везти треба на сусідній хутір. Дружина Марія питає:
— А як кнура на побачення повезеш?
— Так у коляску мотоцикла посаджу й усе!
— У яку коляску — на переїзді копи і днюють і ночують!
— А, дурниця! Надягну на нього шолом, простирадлом замотаю — і не помітять!
Одягли кнуру шолом, запхали в коляску (важкий, сволота! ) і повезли до мадам.
Усе минулося якомога краще — і люди, й свині були дуже задоволені. Наступного ранку кнур знову не в гуморі, хвіст трубою. Дружина й каже:
— Ну що, Миколо, треба знову його везти!
Одягли шолом, замотали простирадлом, повезли. Знову все добре! І так весь тиждень. Господар із жінкою уже вимотані — натерпілися зі свинями!
Ранком чоловік просить дружину:
— Маріє, вийди на двір, що цей кровожер робить? Знову, мабуть, хвіст трубою?
Та пішла. Повертається.
— Ну що? Як хвіст?
— Колю, про хвіст не знаю... Але він вже вдягнув шолома й у колясці сидить!
Викликали батьків Вовочки до школи. Директриса піднімає його й каже:
— Ну, давай, розповідай, що ти вчора робив у поході?
Вовочка:
— Я зразу хочу всіх попередити, що не слід судити про людей у міру своєї зіпсованості.
Директриса:
— Вово! Розповідай всім, що ти виробляв у поході!
Вовочка:
— Гаразд. Я захоплювався гармонією людини з природою, розмірковував про основи світобудови, про чистоту помислів кожного індивідуума, який вирвався з обіймів кам’яних джунглів...
Марія Іванівна:
— Вовочко, припини блазнювати! Ти роздивлявся на голих сільських дівчат, які купалися в ставку!
Вовочка:
— Ну ось, я ж казав...
Чоловік купив на ярмарку двох гусей, відро, ковадло, а потім іще двох курей задешево.
Іде додому, а назустріч якась жінка:
— Не підкажете, як до села вийти?
— Ходімте зі мною, я покажу. Тільки нумо через ліс, так ближче.
— Ну, звичайно, а то я вас, чоловіків, не знаю! Тільки зайдемо до лісу, так десь мене до дерева й притиснете...
— Та ви що, жіночко? Бачте, скільки в мене живності на руках? Як я зможу?
— Та дуже просто! Гусей накриєте відром, а поверху — ковадло.
— А курей я куди подіну?
— ... Ну, гаразд, курей я можу потримати.
Тиха українська ніч... Хутір... У двері окремої хати стукає п'яний чоловік
— Галю, відкрий...
— Йди геть, Миколо, я на тебе об 11-ій чекала, ти не прийшов.
(Тук-тук-тук):
— Галю, відкрий...
— Йди геть, паскудо, зараз 3я година, я вареників зварила, хату прибрала, а ти не прийшов!!!
(Тук-тук-тук):
— Ну Галю, відкрий...
— Я й горілки нагнала, й борщу зварила, а ти...
(Тук-тук-тук):
— Галю, аби ж ти знала, чим це я стукаю...
— Ну заходь вже, безцінний ти такий!
Приїхали молодята в глухе село, аби провести медовий місяць. Винайняли кімнату в бабусі. Зачинились і, відповідно, не виходять. І так день, другий, третій. Бабця, зрозуміло, хвилюється, стукає до них у двері, питається, як справи. Ті відповідають — нормально.
— Ви б хоча б пішли поїли, — каже бабця.
— Ні, ми ситі, – відповідають молодята, — харчуємося плодами кохання.
— А, ну харчуйтесь, харчуйтесь, — заспокоюється бабця, — тільки шкірки від плодів у вікно не викидайте, а то гуси давляться!