Сидять біля хати два стареньких діди. Розповідали один одному усілякі небилиці, анекдоти, та й почали молодість згадувати:
— Ех, куме, а було ж, що я за молодих літ і воза зі снопами підіймав.
— Брешете!
— А давайте заб'ємося, що не брешу.
Та й поспорили.
— Програли ви, куме, бо я таки підіймав того воза. Підіймав, підіймав, та й не підняв...
Пішов Герасим топити Мy-мy, посадив в човен, заплив подалі, прив'язав камінь на шию, кинув у воду і поплив. Мy-мy з останніх сил випливає, однією лапкою камінь притримує, іншими гребе. Раптом назустріч дід Мазай пливе, зайців збирає. Нy йому все одно кого рятувати, зайців або собак. Він Мy-мy витягнув, в човен посадив, вона відсапалася і говорить:
— Фу-х... ще б небагато і потонула б...
Мазай (у жаху): — А-а-а! Собака, що говорить!
Мy-мy (у жаху): — А-а-а! Мужик, що говорить!