Кличе до себе султан євнуха й каже:
“Приведи-но до мене мою першу дружину”.
Той зробив. Трохи згодом — другу. Третю, четверту… двадцяту…
Двадцять четверту. Послали його вже за двадцять п’ятою. А він, бідолаха, вже весь чорний, у милі, ледь дихає. Й каже султану:
— О, мій пане! Поясніть, як же це так, що я приводжу тобі твоїх жінок, уже ледь на ногах стою, а ти — як огірочок?
А султан йому й відповідає: — Зморює не улюблена робота, а безцільне вештання коридорами.
Розмова двох французів:
— Гарна дружина та, у якої чоловік і коханець.
— А я думав, це погана.
— Ні, погана та, у якої тільки коханець.
— А я думав, це занедбана.
— Ні, занедбана та, у якої нікого.
— А я думав, це самотня.
— Ні, самотня та, у якої один чоловік.
Два старі приятелі, успішні бізнесмени, випадково зустрілись на прийомі.
— Привіт, як справи?
— Та, якщо чесно, не дуже. Річ у тім, що моє підприємство згоріло до тла, і я от узяв відпустку, думаю поїхати до Франції за рахунок ста тисяч страховки.
— Ну, треба ж такий збіг! А моя фірма загинула під час повені, і я отримав майже мільйон страховки.
Після хвилинного мовчання перший нахилився до другого і запитав:
— Слухай, а як ти влаштував повінь?
Шерлок Холмс і доктор Ватсон розслідують пограбування.
— Ватсоне, то це до вас сьогодні ранком підбіг якийсь обідранець, зробив підніжку, вибив зуба й видер золотого годинника?
— Так, Холмсе, але... як ви про це дізнались?
— Елементарно, Ватсоне: по-перше, ви тут таки закричали "Холмсе, допоможіть!", по-друге, на годиннику був дарчий надпис "Доктору Ватсону від леді К.", і, по-третє, ви тримаєте в руках мій комір.